Історії дітей

Маргарита, 10 років, Маріуполь

Втратила одночасно 12 близьких родичів, включно з татом.

Марго з Маріуполя одномоментно втратила майже всіх близьких: батька, брата, двох бабусь, дядька, хрещених. З 12 людей, які були в приватному будинку, в який прилетів снаряд, врятувалося троє.

Маргарита пройшла реабілітацію, знає, що її заспокоює, як доросла спілкується з психологами і мріє бути детективом. Вона згадує парк «Веселка» у Маріуполі, де завжди було весело. Згадує, як бабуся вчила її читати. І хоча ні рідне місто, ні рідні люди не можуть загорнути Марго в обійми, вона бажає іншим українським дітям бути щасливими і продовжувати жити.

Юра, 16 років, м. Буча

В Юру, що стояв поруч, також стріляв кілька разів – прострілив руку, а коли цілився в голову – промахнувся. Це було в Бучі, в березні 2022 року, коли Росія окупувала Київську область. Батько Юри був юристом, мама працює в дитячому садку. У день трагедії Юра з татом поїхали на велосипедах у міську раду за гуманітарною допомогою. Дорогою до них вийшов російський військовий, наказав зупинитися, підійняти руки, спитав, куди вони йдуть. Батько Юри сказав, що за їжею. І військовий почав стріляти по них.

«Лежачи на землі, я спитав, чи можна підійти до батька. І він вистрілив ще двічі. Я повернув голову і побачив, як батькова кров тече до мене по асфальту». Тіло батька не могли забрати два дні – росіяни стріляли по всьому живому. На худі Юри залишився чорний слід від кулі. Зараз річ зберігається в СБУ. Юра запамʼятав очі й ніс вбивці батька і зміг знайти його у великій базі. Він прагне запроторити військового за грати. Gen.Camp допоміг Юрі вправлятися зі своїми емоціями, стати ще ближчим із сімʼєю. А нам показав, яким добрими і чуйними бувають підлітки.

Втратив батьків, мама була на 7 місяці вагітності.

Його батьки загинули від ворожого снаряду просто на вулиці міста. Мама хлопчика тоді була на сьомому місяці вагітності. Богдан на той час був у сусідки, і коли всі заснули, вночі взяв велосипед і поїхав на місце тієї страшної події, аби побачити своїх батьків. Маленьке серце відмовлялося вірити у те, що мами й тата більше немає.

Богдана врятували правоохоронці. Вони приїхали до хлопчика, зібрали його речі, евакуювали з гарячої точки, нагодували та розважили. Хлопчик був наляканий та у відчаї від звістки про загибель батьків. Богданчик став учасником другої зміни табору Gen Camp. Пройшов реабілітацію та отримав психологічну допомогу від провідних українських спеціалістів.

Тіла його батьків кілька днів так і залишилися лежати просто на вулиці, через постійні обстріли поховати їх одразу не було змоги.

Андрій, м. Буча

У перші дні повномасштабного вторгнення хлопець разом із батьками виїхав з Броварів у Чернігівську область. Дорогою вони натрапили на колону танків російських військових. І один з БТРів розчавив автомобіль, у якому перебувала вся його родина.

Почувши, що Андрій залишився живим, російські військові витягли його з авто, залишили на узбіччі дороги і на його очах вистрелили в бензобак автомобіля. Хлопчик впевнений, що мама в авто була ще жива, бо не бачив на її обличчі і тілі поранень.

Їх з односельчанами рятував один генератор, завдяки якому вдавалося залишатись на звʼязку. 19 лютого 2023 року почався обстріл. Мама прибігла у кімнату до дітей, аби відвести їх у погреб, але не встигла. Потужний вибух і за секунду все стало білим. Бомба знесла дві кімнати в будинку, залишивши Єгора та Сашу під завалами разом з батьками. Врятуватися брату та сестрі вдалось лише завдяки евакуації. Дітей госпіталізували з опіками та пораненнями.

Після лікарні Єгора та Сашу забрала до себе старша сестра до Тернополя. Про загибель батьків вони дізнались, випадково побачивши повідомлення у месенджері старшої сестри.

Вова, 12 років і Влад, 7 років

Згодом сталося найстрашніше — втрата мами.

«Тато йшов перевіряти, чи є міни надворі. Коли підійшов до мами, вона була холодна». Діти разом з татом та поховали маму на вулиці. Змайстрували труну з шафи. «Всі допомагали. Зібрали квіти. Росіяни дозволили тимчасово поховати її на ділянці».